В результаті роботи:
- Спілкування з педагогами та органами місцевої влади
- Одержання знань і навичок самостійної роботи та корисної інформації
- Професіоналізм
- Вирішення важливих питань

КОДЕКС ЧЕСТІ ЛІЦЕЇСТА

Ми, вільні та рівні у своїх правах члени педагогічного колективу, учні та їхні батьки, заявляємо про створення ліцейської громади, пріоритетною задачею якої є створення умов для творчого розвитку кожного.

І. У своєму повсякденному житті, будинку й у ліцейській громаді ми прагнемо:
* Поважати гідність особистості кожного;
* Бути терплячими;
* Бути ввічливими;
* Бути щедрими;
* Берегти та збільшувати ліцейські традиції;
* Бути вірними ліцейському братерству.

ІІ. Засуджується й не приймається ліцейською громадою:
* Паління, наркотики й алкоголь;
* Лихослів'я;
* Азартні ігри;
* Запізнення й прогули;
* Неділовий стиль одягу на навчальних заняттях.

ІІІ. Суспільно-корисна праця обов'язкова для усіх.

ЛІЦЕЙ – НАШ ДІМ, МИ – ГОСПОДАРІ В НЬОМУ!

Учнівське самоврядування нашого закладу
… політик мусить обмежитися боротьбою проти зла, замість боротися за "позитивні" чи "вищі" цінності, такі як щастя тощо, вчитель, у принципі, перебуває в іншому становищі. Хоч він не повинен нав'язувати своє мірило "вищих" цінностей учням, безперечно, мусить старатися збуджувати їхній інтерес до цих цінностей. Він повинен піклуватися про душі своїх учнів… Відповідно, спроби нав'язати вищі цінності не лише зазнають невдачі, а й можна стверджувати, що вони завдають шкоди - ведуть до чогось реальнішого і більш загального, ніж намічені ідеали. …"Не зашкодь" (а отже, "дай молодим те, в чому вони відчувають нагальну потребу, щоб стати незалежними від нас і спроможними робити свій вибір") - це було б дуже корисною метою для нашої освітньої системи…
Карл Поппер. Відкрите суспільство та його вороги. Т. 2, Київ// Основи, 1994, с. 300
Немає потреби доводити актуальність двох проблем сьогодення: становлення дійсно демократичного суспільства в Україні та докорінного реформування системи середньої освіти. Незаперечним є й взаємозв'язок цих проблем, який, як і завжди в таких кардинальних випадках, змушує пригадати старий логічний жарт: що було раніше, курка чи яйце? Можливо, мова повинна йти не лише про перегляд засадничих принципів, а й про зміну парадигми нашої діяльності, якщо ми хочемо досягти результата, адже певна форма демократії існує так само, як існує певний стереотип самоврядування і не виключено, що шлях впровадження одного й іншого суттєвим чином впливає на їх становлення і функціонування. Зрештою, ми отримуємо певний соціальний результат, який так чи інакше визначатиме майбутнє.
Розуміючи таку відповідальність, легше з'ясувати мету впровадження самоврядування в навчальному закладі та свідомо її заявити. Послідовність вимагає визначити її як поєднання оптимізації управління на основі якнайширшого залучення учнів (студентів) з фундаментальними принципами демократичного суспільства.
Природно постає питання про метод реалізації цієї комплексної мети, який повинен бути адекватним, гнучким, результативним (як казав Гегель, метод є усвідомленням формою внутрішнього саморуху її змісту). Не підлягає запереченню необхідність у створенні концепції самоврядування і слідування їй, але тут виникають дві можливості, відмінність між якими може стати принциповою. Для пояснення цієї відмінності доречно ввести в міркування поняття дискурсу. Дискурс можна визначити через актуалізацію певних смислових тенденцій як частини соціальної практики, тобто сукупність характеристик соціальної діяльності як з огляду на її зміст, так і з огляду на способи його реалізації, причому не обов'язково у виявленому вигляді. Отже, перша можливість може бути названа директивним дискурсом і включає в себе як чіткий, достатньо деталізований опис (план) системи самоврядування згідно концепції, так і детально сплановані етапи, заходи, терміни його реалізації. Намагання планомірно-педантично здійснювати цей план призводить не лише до деяких невідповідностей між бажаним та реалізованим, а й до утвердження догматичного підходу, який ігнорує природність самого процесу. Друга можливість, назвемо її дискурсом часткових інновацій, йде через спроби впровадження окремих відносно чи абсолютно інноваційних елементів на певних ділянках діяльності за умови їхнього принципового узгодження з концептуальними засадами. В цьому випадку існує простір для гнучкого реагування на можливі труднощі, простір для корекції, що забезпечує природність процесу, несумісну із зухвалою думкою, що нам відомо все наперед. До того ж дискурс часткових інновацій дозволяє починати процес вибудови системи самоврядування з будь-якого елемента, незалежно від його об'єктивної значущості, тобто у самих витоках забезпечити відповідність потребам закладу і демократичність, позаяк він ґрунтується на залежності функція-інститут.
Оскільки на практиці ці дві можливості не існують в чистому вигляді в силу не завжди чіткого виявлення і усвідомлення, їх і доречно вважати дискурсами і це поняття є продуктивним як з теоретичного, так і з практичного боку.
Можливості учнівського самоврядування, за умови його оптимального впровадження, для покращення керованості ліцею та позитивних змін мікроклімату зрозумілі. Інший бік справи - його вплив на утвердження демократії в суспільстві, - не такий ясний в силу багатогранності суспільного життя. Тому виникає питання, що ж у самоврядуванні може бути корисним для суспільства, коли учні підуть у самостійне доросле життя, що треба закласти у підвалини самоврядування, аби воно дало суспільно значущі наслідки? Розуміючи всю складність і тривалість процесу становлення демократії і відсутність жорстких, однозначних зв'язків між особистим досвідом учнів і лінією їх поведінки в дорослому майбутньому, все ж таки можна вказати одну з основ демократії, придатну до впровадження в учнівське самоврядування. Це - поняття громадянського суспільства, під яким слід розуміти встановлення та дотримання законів і правил, які захищають громадян від неправомірних дій інших громадян та неправомірних дій уряду. Це суспільство, яке цінує та заохочує участь громадян у громадських організаціях та групах за інтересами. Його ціль - захист прав людини, стимулювання людей до участі у прийнятті державних рішень щодо питань, які впливають на економічний, соціальний та політичний розвиток. Здатність жити в громадянському суспільстві, а в наших умовах певною мірою і створювати його, закладається через цілеспрямовану громадянську освіту, тобто формування культури громадянськості, вміння та навичок жити громадою.
Межуючи з такими поняттями, як формування політичної культури, виховання патріотизму, громадянська освіта є самоцінним смисловим прошарком, який визначає якості осіб та громад, на жаль майже відсутні сьогодні. Керуючись принципами громадянської освіти, ми отримуємо перспективу зростання громадянської активності через послідовні етапи: індивідуалізм, комунітаризм, муніципалізм, регіоналізм, секулярний цивілізм, послідовність яких може реалізовуватись навіть в рамках учнівського періоду становлення особистості. З іншого боку, запровадження громадянського компоненту в систему освіти дозволить оптимізувати її, подолати властивий їй догматизм і монологічність, сприйняття знання як суми істин, які учень має лише пасивно засвоїти, усунути авторитарний стиль стосунків між викладачем та студентом.
Започаткування системи самоврядування в ліцеї ґрунтувалося на деяких суттєво важливих принципах, без дотримання яких неможливе, на думку колективу ліцею (учнів і педагогів), повноцінне і практично корисне її функціонування.
По-перше, потреба в самоуправлінні повинна природно визріти в середовищі студентів, зростаючи на їхньому бажанні самим порядкувати ліцейним життям і відповідно цьому, повинні відбутися деякі зміни і в свідомості педагогів (готовність працювати в просторі громадянського суспільства, вміння діяти не за деталізованим планом, а дискурсивно, згідно концептуальним засадам), що буде основою подальшого співробітництва.
По- друге, самоврядування мусить відповідати реальним і конкретним запитам студентів, які вони здатні задовольнити майже цілком власними зусиллями.
По-третє, самоврядування потрібно розглядати не тільки як суто прагматичну річ, а й у більш широкому контексті набуття студентами громадянського досвіду і проведення певної освітньої роботи серед майбутніх цілком дієздатних громадян України.
Звідси, по-четверте, вкрай необхідно в організації структур і заходів самоврядування знайти баланс між доступністю громадської і громадянської (учні повинні відчувати себе громадянами ліцею) діяльності та збереженням її сутності, основних механізмів, беручи за зразок реальне громадянське життя.
Отже, самоврядування з одного боку виконує функції внутрішньої самоорганізації учнів ліцею, а з іншого - виглядає моделлю майбутнього поводження громадян України в умовах відкритого суспільства і таким чином вирішує завдання громадянської освіти.
Маючи нобхідні вихідні умови для створення системи самоврядування в ліцеї, було розпочато роботу з організації заходів, зміст яких, з акцентом на громадянському компоненті, роз'яснювався всім ліцеїстам і, особливо, лідерам цього процесу. Етапами формування системи самоврядування були:
Формування Установчих зборів ліцею шляхом рівного делегування групами їхніх представників, обраних зборами груп.
Вироблення Установчими зборами і оприлюднення порядку і норм проведення виборів органів самоврядування.
Формування Виборчої комісії ліцею шляхом рівного делегування групами їхніх представників, обраних зборами груп і її діяльність з підготовки виборів.
Проведення виборів Президента ліцею, Голови Парламенту, міністрів та сенату «Золота п’ятірка”.
Внутрішнє структурування Ради ліцею і початок його роботи.
Формування інших органів учнівського самоврядування.
Розгортання повномасштабної діяльності учнівського самоврядування ліцею.
Основоположним в побудові структури учнівського самоврядування в ліцеї є проведення основних ознак реального суспільного буття з метою створення середовища, яке навчає і виховує вміння існувати в умовах громадянського суспільства. Структура має три основні блоки, пов'язані між собою функціонально таким чином, щоб моделювати взаємодію основних суб'єктів суспільно-політичної спільноти.
Перший блок включає в себе учнівський парламент - Сенат, який поділяється не два комітетів, сформованих за функціональним принципом (комітет дисципліни і порядку та професійно-науковий комітет),. Вони відповідають за визначені сенаторами напрямки діяльності. Очолює Сенат спікр. Окремий орган - арбітраж, який виконує роль ліцейного суду. Таким чином, тут репрезентовано, умовно кажучи, владні структури за моделлю, яка поєднує ознаки парламентської республіки та органів місцевого самоврядування (тобто без чіткого поділу представницьких, законодавчих, виконавчих функцій, оскільки цей поділ призводив би до певної бюрократизації самоврядування).
Другий блок уособлює власне громадянське суспільство, тобто сферу вільного вибору, самовизначення, осердя приватного, незалкежного від "влади" існування. У цьому блоці можна виділити два рівні:старостат, де відбувається комунітарна самоорганізація, пристосована до співіснування і взаємодії з інституціями "владного" блоку і кабінет Міністрів (який включає міністерства: дисципліни і порядку, науки та освіти, культури, фізькультури і спорту, інформації), що, з одного боку, слугують задоволенню студентських потреб, а з іншого, є організаційними центрами, призначеними для реалізації усвідомлених громадами й формалізованих "владними" органами інтересів (групи з допомоги у навчанні, проведенні заходів, предметних тижднів і декад, патронат,).
Третій блок виконує медіа-функцію. Прес-центр, який його уособлює, є незалежним "дзеркалом" всього, що відбувається в ліцеї, відбиває всі можливі погляди й думки. Маючи розгалужену інформаційну структуру (газета "Новини із життя ліцею", інформаційний стенд, "Блискавка", відділ літопису ліцею, тощо), він здійснює прямий та зворотний зв'язок між "владним" блоком та блоком громадянського суспільства, публікуючи офіційну інформацію, слугуючи полемічною трибуною, критикуючи недоліки та проводячи журналістські розслідування.
Основним демократичним механізмом у системі самоврядування виступають вибори (референдум). Вони проводяться за різними системами в залежності від органу, який формується, але завжди в умовах, наближених до реальних виборчих технологій: наявні основні етапи виборчого процесу, забезпечена організаційна та матеріально-технічна база (списки виборців, бюлетені встановленного зразка, кабінки та урни для голосування тощо). Організацію, проведення виборів, підрахунок голосів, оприлюднення протоколів про результати виборів здійснює Виборча комісія ліцею, контроль за діяльністю якої здійснюють зареєстровані спостерігачі. Дуже важливим є дотримання загальнодемократичних принципів виборчого процесу: вибори є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого права шляхом таємного голосування з гарантією вільного волевиявлення виборців.
Вже декілька проведених виборів дають студентам змогу зрозуміти, що демократія - це не лише свобода, а й відповідальність як тих, кого обирають, так і тих, хто обирає. Усвідомлюючи цю відповідальність, учні природно ставлять собі запитання: де пролягає межа компетенції студентського самоврядування, і приходять до необхідності чітко визначити її. Так з'являється ідея створення конституції самоврядування, яка входить складовою частиною до статуту ліцею. Важливо, щоб під час створення конституції було дотримано двох умов. По-перше, розподіл функцій самоврядування і адміністрації ліцею визначається нормативними документами про освіту, які об'єктивно декретують принцип: хто несе відповідальність за певну ділянку, той і приймає рішення. По-друге, конституція як правовий документ може встановлювати лише ті норми, які вже окреслилися в процесі реальної життєдіяльності, а не нести надмірних ідеологічних функцій, слугуючи перспективним документом.
Всі ці проблеми виникали природно під час становлення системи студентського самоврядування в ліцеї і вирішувалися в атмосфері співробітництва студентського і педагогічного колективів. Однак було б самовпевненністю вважати, що цей процес є повністю автаркічним, адже сама основа даної моделі самоврядування ґрунтується на загальнолюдських досягненнях. Тому самоврядування в ліцеї тісно пов'язано зі спілкуванням і співпрацею з педагогічною радою, батьківським комітетом, зовнішніми партнерами. Оцінюючи зроблене в ліцеї для становлення системи студентського самоврядування, можна констатувати, шо вже на нинішньому етапі, коли завершується формування органів та напрацювання норм діяльності, стає очевидною необхідність нових підходів до цієї справи. Концепція поєднання в рамках самоврядування власне самоврядної діяльності та громадянської освіти виявилася життєздатною і знайшла відгук в учнів. Цим треба дорожити, не допускаючи профанації ідеї самоврядування та втрати віри в свої можливості у чергового покоління громадян України. Важливим також є й те, що цей підхід вимагає суттєвого переосмислення методологічних засад виховної та навчальної роботи, значних світоглядних зсувів у свідомості педагогів та їхньох готовності весь час знаходитись в русі, осмислюючи те, що відбувається. Саме тому стає імперативом творчий підхід у ставленні до справи учнівського самоврядування кожного педагогічного колективу, зацікавленого в перспективах своєї діяльності.

Учнівське
самоврядування
професійного ліцею